Бринять бджілки у яблуневім цвіті...
Співа душа для Господа хвалу-
За Його милість до усього світу,
За Його ласку і любов святу.
Господь мій всюди: в квіточці, в стеблині,
В гаю і на ланах, в небесній вишині,
В усіх дорослих і в кожнісінькій дитині,
І скрізь і всюди Бог мій на землі.
Мене Він бачить в радощах, в печалях,
У мріях, сподіваннях кожну мить.
Він всю мене щоякнайкраще знає,
Веде і направляє, завжди вчить.
Не хочу жити всим земним і тлінним
І ні на кого не тримать образ.
Цього я досягти з Творцем зумію.
Лиш жити Ним бажаю повсякчас.
У Ньому мудрість, в Ньому всі початки,
Хоч Сам Він без початку й без кінця.
Мені Він рідний, найдорожчий Батько.
Дає мені Він все, бо я Його дитя.
Від Нього у мені усе найкраще.
Найгірший гріх Йому весь віддаю-
Творцю відкрите геть все життя наше.
То що ж від Тебе, Боже, я втаю?
Бажаю єдність я з Тобою мати
Постійно: кожен час і кожну мить;
Усим життям Тебе лиш прославляти,
Тобою дихать і Тобою жить.
Господня воля для мене - це найкраще.
У твої руки,Боже, віддаю
Усі проблеми і тривоги наші,
Усю себе і всю мою сім'ю.
Ти розставляй усе по Своїй волі,
Дай сил духовних і фізичних нам
Іти вперед через жалі і болі
І з радістю ввійти в Небесний Храм.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 8327 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Из Магнитки о сущности любви - Светлана Шербан - Спасибо за стихотворения, очень интересно. Всегда мучаюсь вопросом, это правда или вымысел? И где граница? (читатель)
- Сама идея отдельно про это задуматься возникла из вопроса"его"друга, насколько я всё выдумываю. И мне пришлось оправдываться, что для него это - чистый вымысел - он же не любил! А для меня - моя непогрешимая ВНУТРЕННЯЯ реальность - меня иногда циклит, как на картинке из памяти - вот утро - и я на цыпочках крадусь в душ из его постели - и натыкаюсь на предметы, вызывающие дежавю - на столике ручка "Паркер" - мне Армен такую дарил - моя любовь из "первой молодости", вот тюбик пасты - и у меня в номере точь-в-точь, шампунь - точно знаю, дают по талонам - это же 90-е и только москвичам - мне за взятку такой же продали... А свитер - просто брошенный у кабинки - и я всю нерастраченную нежность вкладываю в эту вещь - выворачиваю - утыкаюсь в него и дышу дорогим мне запахом - и мне хочется остро быть с ним - и не уходить - и надо быть утром у себя в номере - и я ухожу - и он не просыпается - а свитер я развешиваю в изголовье - и это против правил и субординации - он не просил меня хозяйничать и примеряться к чужой роли(жены?) Короче, что там за окном - всё равно - какой век, какое кино, какие полит игры - примитивно хочу от него ребёнка и надеюсь, что в этом есть смысл... Вот как-то так, если перевести... с русского на русский.
(автор)
Простите за натурализм и избыточные подробности. Это уже было всё очень давно. Уже нашим близнецам в этом году по 18 будет.
Спасибо ВАМ.
