People are strange when you are stranger
Faces look ugly when you’re alone
Jim Morrysson
? Як часто я дивлюсь у дзеркало? Що може бути дзеркалом? Те, що ми називаємо власне „дзеркало” і ще скло, компакт-диск, вітрина магазину, метал, <будь-який до блиску відполірований предмет, що відбиває світло>.... а також людина, її душа та очі. Світ складається виключно із дзеркал, куди ж тоді подіти свій погляд, якщо не у дзеркало і – цікавий парадокс – людина найбільше залежить від свого примарного віддзеркалення в душі іншої людини.....який дешевий, спрощений спосіб ухилятися від дійсності, яка вбога втеча у фальшиву амбітність...
? А ви не задумувались над цим? Ми ж кожного разу, коли дивимось будь-де та у будь-чому намагаємось побачити своє віддзеркалення – привид самого себе, який і формує самооцінку, маніпулює нами та провокує до певних дій. Що ж таке авторитет? Це ж те саме масове віддзеркалення.... Дивно, наївно, беззубо, бо ж люди все своє життя лягають кістьми у боротьбі за авторитет, за своє визнання у суспільстві і тоді постає питання – навіщо ж це все? Що ж таке авторитет у суспільстві, це ж судження поміщиків і поміщиць, судження інституток, дріб’язкові судження дрібних урядовців та бюрократичні судження вищих урядовців, претензійні судження школярів, зарозумілі судження стариганів та бабусь, а також судження провінційних адвокатів, громадських діячів, судження дітей, які прислухаються до суджень батьків, (о)судження сусідів, судження покоївок, служниць і куховарок, судження тіток і пенсіонерок – ціле море суджень, кожне з яких визначає тебе в іншій людині і відтворює тебе в її душі. Це все так, ніби ти кожного разу народжуєшся в тисячах тісних душ?
? Мені це все остогидло, адже ці всі судження – неоднорідні та різні. Отак для одних я є мудрим, для інших – дурним, для одних – значним, для других – ледь помітним, для одних – ерудованим, для інших – невігласом, для одних – простацьким, для інших – аристократичним. І ось так летить час а разом із ним вихром мчиться твоє життя, а ти в той час розіп’ятий поміж вищістю на нижчістю, запанібрата з одним і з іншим....яке ж то лицемірство...то поважаний – то легковажений, то бундючний і зневажений – то обдарований і безхребетний... коли як складеться ситуація! І, найгірше, я не знаю, чий я – чи тих, котрі мене цінують, чи тих, котрі не цінують мене... І хочеться підняти каміння і порозбивати усі дзеркала, щоби вийти сухим з води, та жити стерильним життям. це виключено Творцем.
? Є люди, які бачать себе однаковісінькими у різнобарвних дзеркалах, мені насправді шкода цих людей, бо вони – останні лицеміри, які не знають свого кольору та для синіх стають синіми, для чорних – чорними, а для фіолетових – фіолетовими. ось так все життя міняють маски з однієї на іншу, ніколи не показуючи своєї справжньої сірості, щоби не побачити цього кольору у дзеркалі. Невже це я? Напевне... Що ж робити? Куди ж дивитись? Хто ти насправді?
? Ось так і потихеньку зраджуєш з дзеркалами собі самому. У невидимому дзеркальному світі діється постійне насильство, ми не існуємо самі собою, ми – лише функція інших людей, ми мусимо бути такими, як нас бачать, адже ми залежимо від усього цього. Кожне створіння описується формулою: y = f(x)….. Це ж треба бути наївним тому, що хтось наївний через те, що ти наївний, бути дурним тому, що хтось дурний має тебе за дурного, бути зеленим тому, що хтось незрілий занурює тебе і купає у власній зелені, - о, можна ж зійти з розуму з того всього.
? Що робити? Куди дивитись? Ким бути?
? І тоді залишається лиш один знак питання - ? Можна й у знак питання дивитись, наче у дзеркало, але тоді швидко важчає голова і стає складно блукати стежками життя. Коли ти обираєш цей шлях – то моя тобі порада – дивись у цю закарючку без крапки, яка логічно завершує знак – зійдеш з розуму швидше. Податись у дурку – не найкращий спосіб втечі від дзеркального світу. Ось ще декілька невдалих спроб втечі: заснути, забутись, марити нереальним, лицемірити, захопитись буденним, дивитись в землю, сховатись у шафі .... всіх не перерахуєш. Але ж повинен бути правильний шлях, той шлях, який перетворить усі знаки питання – на знаки оклику, адже ж це здається так просто, вони такі подібні.
! Вихід є! і це не втеча, бо життя – це складний дзеркальний лабіринт, від цих дзеркал не сховаєшся і не втечеш. Світ так створений, що усе має свій початок і свій кінець, усе-усе, крім одного Творця, який усе й придумав. Найкраще – запитати у Нього й отримати відповідь:
! „Псалми 33:6 Приглядайтесь до Нього й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя!”
! Уявіть собі, ви в оточенні сотень мільонів дзеркал, у які ви кожного дня вдивляєтесь, для того щоб знати, що робити далі. Але не обов’язково, вдивлятись в усі свої відображення, адже є одне Дзеркало, яке є всім і все є у Ньому. варто дивитись лише туди – і ви засяєте, і не посоромляться ваші обличчя. „Ходити у світлі” означає дивитись лише в одне дзеркало, яке освітлює тобі стежку.
! кінець ще не настав, отож,
! Будьте готові до всякого доброго діла Тит.3:1
Прочитано 15073 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Нужна ли охота на "волков"? - Николай Погребняк Эта статья – Божий ответ на сомнения и печаль: “Почему я потерпел духовное поражение, почему не смог помочь человеку, попавшему во власть греха?”.
И Господь, нет, еще не разъяснил, а только лишь приоткрыл мне духовную суть об истинном и ложном противостоянии церкви бесовскому давлению, о роли служения молитвенного ходатайства и возрождении в церквях даров различения духов и об изгнании злых духов.
Поэзия : с заботой о сестре - татьяна не удивляйтесь, что так много маленьких стихов с добрым утром.
Сейчас, когда так много болеют сестер, Господь побуждает подкрепить этими стихами.
Слава Господу за Его великую милость и любовь
Теология : Альфред Великий. Боэциевы песни (фрагменты) - Виктор Заславский Альфред Великий (849-899) был королем Уессекса (одного из англосаксонских королевств) и помимо успешной борьбы с завоевателями-викингами заботился о церкви и системе образования в стране. Он не только всячески спонсировал ученых монахов, но и сам усиленно трудился на ниве образования. Альфреду Великому принадлежат переводы Орозия Павла, Беды Достопочтенного, Григория Великого, Августина и Боэция. Как переводчик Альфред весьма интересен не только историку, но и филологу, и литературоведу. Переводя на родной язык богословские и философские тексты, король позволял себе фантазировать над текстом, дополняя его своими вставками. Естественно, что работая над "Утешением философией" Боэция, Альфред перевел трактат более, чем вольно: многое упростил, делая скорее не перевод Боэция, но толкование его, дабы сделать понятным неискушенным в античной философии умам. Поэтому в его обработке "Утешение" гораздо больше напоминает библейскую книгу Иова.
"Боэциевы песни" появились одновременно с прозаическим переводом "Утешения" (где стихи переведены прозой) и являют собой интереснейший образец античной мудрости, преломленной в призме миросозерцания христиан-англосаксов - вчерашних варваров. Неизвестна причина, по которой стихи и проза, так гармонично чередующиеся в латинском оригинале "Утешения", были разделены англосаксами. Вероятно, корень разгадки кроется в том, что для древнеанглийского языка литературная проза была явлением новым и возникновением ее мы обязаны именно переводам короля Альфреда. Делая прозаические переводы, король был новатором, и потому решил в новаторстве не переусердствовать, соединяя понятный всем стих с новой и чуждой глазу прозой. Кроме того, возможно, что Альфред, будучи сам англосаксом, не понимал смешанных прозаическо-стихотворных текстов и решил, что лучше будет сделать два отдельных произведения - прозаический трактат и назидательную поэму. Как бы там ни было, в замыслах своих король преуспел. "Боэциевы песни" - блестящий образец древнеанглийской прозы и, похоже, единственный случай переложения латинских метров германским аллитерационным стихом. Присочинив немало к Боэцию, Альфред Великий смог создать самостоятельное литературное произведение, наверняка интересное не только историкам, но и всем, кто хоть когда-то задумывался о Боге, о вечности, человечских страданиях и смысле жизни.
